Заповідне урочище "Лабіринт", що знаходиться біля села Трикрати Вознесенського району, пов’язано з ім’ям Віктора Петровича Скаржинського. Місцевий поміщик, людина досить прогресивних для того часу поглядів, він прославився під час Вітчизняної війни 1812 року. Коли наполеонівські війська вторглись у Росію, Скаржинський на свої кошти сформував у Трикратах кінний загін ополченців з 200 чоловік і повів їх на війну із загарбниками. Волонтери Скаржинського відзначилися в походах 1812-1814 років.
Саме Скаржинський був піонером степового і полезахисного лісорозведення в наших краях. А почав він з того, що в 1819 році біля свого маєтку на обох берегах річечки Арбузинки розпланував Лабіринт. Ліс закладався десятки років із наполегливістю й упертістю. З усіх усюд, навіть із заморських країв, надходили до степового села саджанці.
Через Арбузинку Скаржинський поклав кладку з тесаного граніту, штучними дамбами перегородив плин, створив химерні ставки, водоспади. Тут нараховувалося 40 гребель. Вода зрошувала луги, на березі Арбузинки з'явилися багатий фруктовий сад, виноградник, плантація шовковиці. Уражав своєю розмаїтістю дендрарій — тут росло понад 200 порід дерев. А на 400 га був посаджений ліс, переважно дубовий. Він укоренився, прийшов через десятиліття до нас живим пам'ятником праці тисяч селян.
У Лабіринт попадаєш прямо із сільської вулиці. Найбільша цінність урочища, його основа і серцевина — дуби. Старі, високі й могутні. Їх 348, трикратських дубів, яким не менше 150 років. Кожний під номером, кожний узятий на облік і охороняється Законом як пам’ятник природи.
Лабіринт рішенням обласної ради затверджений пам'ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення. Під охорону узяті усі до єдиного старі дуби і 247 га лісового масиву.
Недалеко від Трикрат по обох схилах безіменної балки простягнулося на п’ять кілометрів ще одне урочище. Темним півколом цей масив охоплює село, немовби захищаючи його від суховіїв. Це — Василева Пасіка.
252 га лісових угідь, закладених наприкінці ХІХ століття на берегах річки Арбузинки, знаходяться під охороною Вознесенського держлісгоспу. Тут ростуть дуби, осики. У центрі масиву звертають на себе увагу кілька суховерхих осик, суцільно обліплених пташиними гніздами. Це — єдина в наших степах колонія сірих чапель. Тут більше півсотні гнізд. Для наших місць колонія чимала.
Чому чаплі облюбували цей куточок, неважко здогадатися. Поруч ставок, та й по балці вода тече, місцевість болотяна, а відтак, гарна кормова база. Навколо розкинулися поля, і восени легко піймати полівку тощо.
Для степової Миколаївщини ліс — велика рідкість і велике благо. По-перше, це — надійний заслін вітрам-суховіям, а відтак, неоціненна допомога хліборобам По-друге, ліс серед степового роздолля, серед літньої спеки — острівець особливого мікроклімату, що приваблює і птахів, і звірів, і людей. Нарешті, лісовий оазис серед безкрайніх полів — краса неповторна!
Лісовий заказник державного значення "Рацинська дача", який розкинувся на 1782 га території Вознесенського району, один з таких оазисів. Раптово він виникає перед очима: високо у небо злетіли крони дубів, повіяло прохолодою. Це штучне насадження з’явилося в середині ХІХ століття завдяки працьовитості місцевих селян. Правда, старих дерев тут збереглося мало: дуже постраждав ліс у роки Великої Вітчизняної війни, коли кращі дуби окупанти зрізали для будівництва оборонних рубежів.
Тут чимало привабливих куточків: кленовий і березовий гаї, галявина глоду. Водиться тут чимало живності: козулі та дикі кабани, фазани та куріпки, лисиці та куниці. Не дуже давно в "Рацинській дачі" з’явилися новосели — лань європейська, сімейство бізонів, цесарки. Оселилися тут ці екзотичні тварини стараннями хазяїв лісу — працівників найбільшого в області Вознесенського держлісгоспу, очолюваного Ю. В. Кретом.
З фотоальбому "Заповідні місця Миколаївщини"
Немає коментарів:
Дописати коментар